КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
Карпатська Україна 1938–1939 р. – доленосна подія в житті всього українського народу. Невеликому Закарпатському краю судилось відіграти вагому роль в історії українського державотворення. Навіть короткотривале існування цієї держави стало символом національних прагнень всього українського народу. Адже певні події, а також вчинки окремих людей можуть переважити навіть наступ багаточисельної армії і вдихнути нове життя в національну ідею. Таким видається постання Карпатської України, яка заявила на весь світ про наміри українців жити у самостійній соборній державі.
Створення Карпатської України в 1938–1939 рр. збіглося з гострою політичною кризою в Центральній Європі напередодні Другої світової війни. Закономірно, що суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Європі взагалі та в Чехословаччині зокрема, складовою частиною якої з 1919 р. було Закарпаття, наклали свій відбиток на події у краї. Його доля розглядалася на Мюнхенській нараді чотирьох держав Європи, що визначила долю Чехословаччини. 5 жовтня 1938 р. подав у відставку президент ЧСР Е. Бенеш. Цим скористалися українські автономісти, проголосивши 11 жовтня автономію Підкарпатської Русі. Тоді ж було створено перший український уряд Карпатської України на чолі з А. Бродієм. Однак новопосталий уряд через свою проугорську політику викликав незадоволення представників українського напряму. 26 жовтня 1938 р. А. Бродія усунуто з посади голови уряду і новим прем’єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина.
За короткий час свого існування уряд Волошина намагався вирішити ряд важливих соціально-економічних і культурних питань. Почалося й формування збройних сил Карпатської України – «Карпатської Січі».
Тим часом проблема Закарпаття набула розголосу далеко поза межами своєї території. Уряд Карпатської України діставав всебічну підтримку з боку населення Західної України, української діаспори європейських країн, США та Канади, що вбачали в автономній державі зародок майбутньої Соборної України. Водночас, така активізація політичного життя в Закарпатті викликала занепокоєння в сусідніх державах, особливо в Угорщині. Угорський уряд не відмовлявся від своїх територіальних претензій, апелюючи до рішення Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. про передачу південної частини Закарпаття з містами Ужгород, Мукачево, Берегово, Чоп до своєї країни.
У таких складних зовнішньо-політичних умовах відбулась важлива подія в історії Закарпатського краю – проголошення незалежності Карпатської України на засіданні Сойму 15 березня 1939 р. З трибуни Сойму звучали піднесені слова: «Наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути УКРАЇНСЬКА. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди УКРАЇНСЬКИЙ, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу».
Першим Президентом незалежної Карпатської України став Августин Волошин, прем’єр-міністром – Юліан Ревай. Сойм визнав державною мовою українську, затвердив державний гімн й державний прапор із синього та жовтого кольорів.
Того ж дня Угорщина вступила на територію щойно проголошеної незалежної держави. Сили були нерівні, невелика кількість січовиків і загонів самооборони не могли протистояти регулярними угорськими військам. Закарпаття знову стало розмінною монетою у планах великих держав, а ідеали Карпатської України було свідомо розтоптано і спаплюжено.
Карпатська Україна як держава проіснувала недовго, проте заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії. Підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю – невід’ємною частиною великої української нації.
Сьогодні незалежна Україна гідно вшановує провідників Карпатської України. Зокрема, в Ужгороді встановлено пам’ятник Президентові А. Волошину, пам’ятний знак на Красному Полі, де відбулась битва січовиків з угорськими гонведами, іменами діячів Карпатської України названо вулиці і площі, школи й інститути.
(текст узято з офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті)
