Михайлівська громада

Запорізька область, Запорізький район

Григорій Савич Сковорода – 300 років від дня народження

Дата: 28.11.2022 08:53
Кількість переглядів: 58

Великий український філософ, просвітитель-гуманіст,  поет, педагог Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року  на Полтавщині в козачому селі Чорнухи, колишнього Лубенського полку (нині Лохвицький район). Батьки Г. Сковороди належали до малоземельних селян-козаків. На майбутнього філософа незабутнє враження справили чудові рідні краєвиди, народні звичаї і традиції, пісні й думи лірників. Дитинство і юнацькі роки  Г. Сковороди пройшли серед людей, які не знали кріпостного права, залишили глибокий слід в його свідомості і вплинули на формування його волелюбного і незалежного характеру. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії , в якій навчався з  перервами майже 10 років (хоча вищої освіти так і не скінчив). З 1742 р. до 1744 р. його як соліста академічного хору, забрали до Петербурга у придворну співацьку капелу де, окрім життєвого досвіду, Григорій Савич здобув ще і додаткову музичну освіту. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин “придворного уставника”, що означав дворянство з титулуванням “ваше благородіє”. 1745–1750 у складі “Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору” побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. Після повернення з-за кордону Сковорода майже два десятки років був педагогом: спершу викладав у Переяславському колегіумі, потім служив гувернером, нарешті – працював у Харківському колегіумі. Для Григорія  Сковороди і його праці в Харківському колегіумі склалися несприятливі обставини. Нерозуміння, обмови, доноси, інтриги отруювали йому життя, гальмували розвиток його творчості, і він  залишив цю роботу у 1764 році. Переїхав у Київ на деякий час, а потім повернувся до Харкова, де йому знов запропонували викладацьку роботу в колегіумі, і з цією метою він склав підручник етики.
Викладаючи в колегіумі, Сковорода проводив окремі заняття зі своїм учнем М.Ковалинським,  який незабаром після смерті вчителя  став першим біографом  видатного українського філософа-просвітителя.
У квітні 1769 року Г. Сковороду звільнили з роботи у колегіумі. Це було останнє офіційне місце роботи вченого–філософа й педагога. Відтоді останні 25 років свого життя він стає мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи.
Лівобережжя України, Приазов`я, Воронежчина, Курщина ,  Орловщина, села, міста і  містечка цих країв – місця перебування  «мандрівного університету»  України, де він жив, навчав, творив, користуючись великою популярністю й прихильністю всіх верств населення.
Саме на цей період життя припадає розквіт його творчості. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов’янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення загальної  картини світу, в зосередженні філософської думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен.
Останні роки свого життя Г. Сковорода тяжко хворів, але  здійснив подорож до свого давнього друга Михайла Ковалинського, та подарував йому частину своїх рукописів.
Помер Г.Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794р. у селі Іванівка (нині Сковородинівка  Золочівського району  на Харківщині)  в маєтку знайомого поміщика А. Ковалевського.  Перед смертю він заповів поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав», що й було виконано.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора